Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

15 лютого 2019 року виповнюється 30 років від завершення однієї з болючих сторінок історії українського народу  - так званої Афганської війни – військово-політичної спецоперації Радянського Союзу  в Афганістані. Ця чергова безглузда авантюра керівництва СРСР тривала близько 10 років (з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року) і коштувала тисяч смертей молодих юнаків, гірких материнських сліз та батьківського невимовного болю… 160 375 військовослужбовцям,  вихідців з України, довелося пройти через її пекло, 3 360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3 560 – стали інвалідами. Афганська кампанія залишила невиліковну рану у душах та серцях 24 уроженців сіл Сергіївського ОТГ  та тих, хто пізніше переїхав сюди на проживання. Їм довелося не тільки  пройти вогненними гірськими стежками, втрачати друзів, а й після повернення додому долати байдужість і зухвальство радянської бюрократичної системи.

Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі. Літопис афганської війни містить безліч прикладів героїзму, не применшує честь та гідність воїнів, які самовіддано виконували свій обов’язок в горах та пустелях, в повітрі, в наступі та обороні, при врятуванні бойових товаришів та мирних жителів країни.

Афганській війні оцінку виніс час. Воєнні події стали історією, а ті, хто там був – ветеранами, учасниками бойових дій. Трохи дивно було ставити іменник «ветеран» поряд із молодими людьми, у яких, на перший погляд, лише сиві пасма в волоссі видають пережите. Але, вдивляючись у глибокі очі вчорашніх солдатів, розумієш: їхні серця зранені, у снах вони й досі йдуть в атаку.

Та найбільше ніяк не сподівалися воїни-афганці, що поряд із собою через чверть століття побачать набагато молодших учасників бойових дій і самі знову відчують смертельний вишкіл війни уже на рідній українській землі…

Шановні воїни-афганці. З кожним роком все далі історія відділяє нас від вогняних років тієї війни. Але ви завжди для всіх були і є  зразком людей, для яких “ОБОВ`ЯЗОК” – це не просто слово, а норма поведінки, суть життя. Ви – народ стійкий, мудрий і добросовісний.   

Окрім Афганістану, українці несли службу в Лівані, Угорщині, Єгипті, Іраку, Анголі, С’єрра-Ліоне, Чехословаччині, Ефіопії, Югославії. Вони з честю виконали свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської відданості, героїзму та мужності.  З глибокою шаною згадуємо сьогодні усіх, хто загинув під час виконання свого військового обов’язку за межами України, з особливим болем згадуючи війну в Афганістані. Вічна їм пам'ять.

    Усім, хто пройшов через горнило жорстокої війни, бажаю міцного здоров’я, оптимізму, родинного щастя та благополуччя.

 

 

 

                                             З повагою сільський голова, депутати сільської ради,   рада ветеранів,  колектив редколегії.