Menu

Пам'ять - вічна

Важливою складовою історії України є Друга світова війна. Вона тривала на нашій  землі 1 225 днів і ночей, перетворивши її на арену кровопролитних боїв.

Для деяких наших співвітчизників  війна розпочалася 1 вересня 1939р., адже в цей час західноукраїнські землі перебували у складі Польщі і західні українці змушені були служити у Війську польському,  для інших – 17 вересня 1939р., коли Червона армія, у складі якої також були наші земляки, здійснила «похід» до Західної України  та Західної Білорусії. Але для більшості наших співгромадян  вона розпочалася 22 червня 1941 р., коли Німеччина напала на Радянський Союз.

 13 серпня 1941р. бюро Полтавського обкому КП(б)У і виконком обласної ради прийняли постанову про евакуацію худоби і сільськогосподарського реманенту. Після цього, за свідченнями жителів Сергіївки, розпочалася евакуацію майна місцевого колгоспу. Вона проводилася по маршруту Гадяч-Лебедин; вивозили вглиб країни трактори, комбайни, зерно, гнали худобу.  Евакуація проходила у складних умовах: не вистачало людей, техніки, заважали нальоти ворожої авіації.

Напружена ситуація склалася із збиранням врожаю 1941р., адже жнива розпочалися в той час, коли ворог підходив до Дніпра і нависла реальна загроза окупації Полтавщини. Становище ускладнювалось тим, що для роботи на полях не вистачало техніки, а для обслуговування тих тракторів і комбайнів, які ще залишилися в МТМ, не вистачало механізаторів. На польові роботи було залучено практично все працездатне населення, включаючи дітей. Працювали звичними знаряддями праці – косами, серпами, граблями. У серпні 1941 р. на Полтавщині розпочалося формування партизанських загонів та підпільних організацій. Одна з них була створена і на території нашого села.

За даними, які збереглися у місцевому музеї, Краснознаменка (нині Сергіївка) була окупована нацистами  13 вересня  1941 року. Напередодні село зазнало бомбардування. Односельці, які пережили війну, згадують, як ховалися від ворожих нальотів по погребах;  як жінки на кутку Лаговщина самотужки вирили яму і вкинули туди снаряд, що не вибухнув, щоб від   нього не загинули діти; як після війни на сучасній території школи виявили та знешкодили ще одну ворожу вибухівку.

Під час бою за Сергіївку загинуло ряд радянських воїнів: Анісімов М.І., Долгіх В.П., Гапоненко М.А., Ємельянов Ф.П., Копилов А.О., Кругленко Ф.С., Кайдалов Д.С., Лавров І.М., Маслов П.В., Охріменко А.П., Сотников П.Г., Сапсай П.У., Сандлер Б.І., Шинкаренко Є.М., Шакін М.С.. Їх тіла поховані у спільній могилі на центральному кладовищі села. Загарбники  вбивали і мирне населення. Окупантам відразу стало відомо про діяльність підпільної організації, її членів було заарештовано та знищено. Збереглися свідчення про місцеву підпільницю  Білаш Марину Андріївну. Односельці  бачили, як німецький конвой вів її по м.Гадяч. Марина Андріївна несла лопату, якою, очевидно, перед розстрілом рила собі могилу.  Крім неї, у роки війни від рук нацистів, загинуло ще ряд мирних жителі нашого села: Заколодяжний Дмитро Андрійович, Заколодяжний Павло Григорович, Сапко Олексій Степанович, Тарасенко Павло Омельянович,  Храпаль Макар Степанович. Велику кількість наших односельців було забрано на тяжкі роботи до Німеччини. Частина  з них навіки залишилась на чужині.

З перших днів війни жителі Сергіївки  вступали до лав радянської армії. Більшості з них не судилося повернутися додому. До «Книги Пам’яті» нашого села занесено імена 202 односельців. Їх викарбувано на гранітних плитах місцевого пам’ятника «Воїну-визволителю».

   Звільнене село Сергіївка 13 вересня 1943 року. Очевидці розповідають, що перед цим днем на східних околицях села зосередилася велика кількість німецьких військ. Увечері жителі прилеглих вулиць, боячись бою, покинули свої домівки та шукали порятунку на правому березі річки Хорол. Цілу ніч було чути ревіння моторів. Коли на ранок все стихло, люди повернулися додому і побачили радянських воїнів. Як згадував  командир танкової бригади, яка визволяла наше село, О.Ольшанський: « Ми  «перелетіла» село, не зустрівши опору ворога».

            У вересні цього року виповнюється 75-та річниця визволення Гадяччини  від нацистських загарбників. Всі покоління, які народилися після війни, вдячні  воїнам, які визволяли нашу землю і подарували нам можливість жити під мирним небом. Молимося за всіх, хто загинув, захищаючи рідну землю і тоді, і зараз. Вічна вам пам'ять.

Карта захисних споруд полтавської області

вгору