Історична довідка
До складу Сергіївської об’єднаної громади ввійшли 13 населених пунктів з трьох сільських рад – Сергіївської (Сергіївка, Лободино, Вечірчине, Чернече, Калинівщина), Розбишівської (Розбишівка, Крамарщина, Веселе), Качанівської (Качанове, Новоселівка, Вирішальне, Степове, Дачне).
Історичні дані Сергіївської сільської ради
Територія Сергіївської сільської ради, до складу якої входять села Сергіївка, Вечірчине, Калинівщина, Лободино, Чернече, була обжита здавна. Про це свідчать знайдені на околицях Сергіївки залишки пізньопалеолітичної стоянки й стоянки епохи неоліту, скіфська могила.
Найдавнішим з-поміж усіх цих населених пунктів є с. Сергіївка, що з 1921 по 2016 року називалось Краснознаменкою. Воно згадується в історичних документах початку ХVІІ ст., значиться на карті Г.Л. де Боплана. Та ймовірним часом його виникнення, за доводами дослідників, є ХVІ ст., коли масові повстання проти польських феодалів змушували козаків та селян тікати на схід, освоювати й заселяти нові землі.
Історична довідка с. Розбишівка
На початок 2004 р. – 1399 жителів, 521 господарство.
Відомостей про початковий період історії населеного пункту немає. Існує декілька легенд про походження села і його назви. Найбільш вірогідна версія: воно засноване селянами, які втікали у важкодоступні місця, рятуючись від покріпачення, і яких шляхта іменувала „розбійниками”, „розбишаками”.
Іван Михайлович Чайка (роки життя - 1938 – 1977)– житель села Краснознаменка (нині Сергіївка). Все життя самовіддано працював на землі. 20-річним юнаком Іван Михайлович вступив у Гадяцьке СПТУ №7, де навчався на тракториста.
Пишаюся своїми односельцями
Шановні жителі громади, читачі бюлетеню. Хочу поділитися з вами своїми міркуваннями та спогадами. У 2018 році ми, українці, відзначатимемо 27 річницю незалежності своєї держави. Це означає, що уже давно пішли у небуття такі поняття як «Радянський Союз», «колгоспи», «соціалістичні змагання», «передовики». Але не йде з пам’яті той самовідданий труд, з яким ми, післявоєнне покоління, працювало на полях та фермах, намагалися покращити добробут співгромадян, зробити кращим життя своїх дітей.
Пам'ять - вічна
Важливою складовою історії України є Друга світова війна. Вона тривала на нашій землі 1 225 днів і ночей, перетворивши її на арену кровопролитних боїв.
Для деяких наших співвітчизників війна розпочалася 1 вересня 1939р., адже в цей час західноукраїнські землі перебували у складі Польщі і західні українці змушені були служити у Війську польському, для інших – 17 вересня 1939р., коли Червона армія, у складі якої також були наші земляки, здійснила «похід» до Західної України та Західної Білорусії. Але для більшості наших співгромадян вона розпочалася 22 червня 1941 р., коли Німеччина напала на Радянський Союз.
Своє життя присвятив полю
Бут Дмитро Іванович – комбайнер зернового, бурячного, кормозбирального комбайнів колгоспу ім.Дзержинського.
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
15 лютого 2019 року виповнюється 30 років від завершення однієї з болючих сторінок історії українського народу - так званої Афганської війни – військово-політичної спецоперації Радянського Союзу в Афганістані. Ця чергова безглузда авантюра керівництва СРСР тривала близько 10 років (з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року) і коштувала тисяч смертей молодих юнаків, гірких материнських сліз та батьківського невимовного болю… 160 375 військовослужбовцям, вихідців з України, довелося пройти через її пекло, 3 360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3 560 – стали інвалідами. Афганська кампанія залишила невиліковну рану у душах та серцях 24 уроженців сіл Сергіївського ОТГ та тих, хто пізніше переїхав сюди на проживання. Їм довелося не тільки пройти вогненними гірськими стежками, втрачати друзів, а й після повернення додому долати байдужість і зухвальство радянської бюрократичної системи.
Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі. Літопис афганської війни містить безліч прикладів героїзму, не применшує честь та гідність воїнів, які самовіддано виконували свій обов’язок в горах та пустелях, в повітрі, в наступі та обороні, при врятуванні бойових товаришів та мирних жителів країни.
Афганській війні оцінку виніс час. Воєнні події стали історією, а ті, хто там був – ветеранами, учасниками бойових дій. Трохи дивно було ставити іменник «ветеран» поряд із молодими людьми, у яких, на перший погляд, лише сиві пасма в волоссі видають пережите. Але, вдивляючись у глибокі очі вчорашніх солдатів, розумієш: їхні серця зранені, у снах вони й досі йдуть в атаку.
Та найбільше ніяк не сподівалися воїни-афганці, що поряд із собою через чверть століття побачать набагато молодших учасників бойових дій і самі знову відчують смертельний вишкіл війни уже на рідній українській землі…
Шановні воїни-афганці. З кожним роком все далі історія відділяє нас від вогняних років тієї війни. Але ви завжди для всіх були і є зразком людей, для яких “ОБОВ`ЯЗОК” – це не просто слово, а норма поведінки, суть життя. Ви – народ стійкий, мудрий і добросовісний.
Окрім Афганістану, українці несли службу в Лівані, Угорщині, Єгипті, Іраку, Анголі, С’єрра-Ліоне, Чехословаччині, Ефіопії, Югославії. Вони з честю виконали свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської відданості, героїзму та мужності. З глибокою шаною згадуємо сьогодні усіх, хто загинув під час виконання свого військового обов’язку за межами України, з особливим болем згадуючи війну в Афганістані. Вічна їм пам'ять.
Усім, хто пройшов через горнило жорстокої війни, бажаю міцного здоров’я, оптимізму, родинного щастя та благополуччя.
З повагою сільський голова, депутати сільської ради, рада ветеранів, колектив редколегії.
Карта захисних споруд полтавської області
