Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

         Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

       Відповідно до ч. 2 ст. 24 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші. Саме тому під час працевлаштування особи з інвалідністю мають подати і документи, які підтверджують інвалідність, а саме:

- довідку медико-соціальної експертної комісії  або  рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та виписку з акта огляду в МСЕК або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

- індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю або рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю.

        У цих документах вказується причина інвалідності, її група і строк та висновки комісії про умови та характер праці особи.

         Згідно ст. 18 того ж Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Крім того, відповідно до ст. 19 Закону, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.

       З січня 2026 року почнуть діяти нові правила працевлаштування осіб з інвалідністю. Роботодавець зможе або працевлаштувати осіб з інвалідністю, або сплачувати цільовий внесок на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

      Такий внесок запроваджується замість штрафу за невиконання нормативу. Розмір внеску розраховується установою самостійно на основі показників кварталу, за який він сплачується.

        Гарантії, що надаються працівникам з інвалідністю.

1) інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (ч. 1 ст. 39 КЗпП України). У цьому випадку роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник;

2) при скороченні чисельності або штату переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України);

3) залучення до роботи в нічний час та до надурочних можливе лише за згодою особи і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ч. 2 ст. 55, ч. 4 ст. 6З КЗпП України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про охорону праці»);

4)переведення на легшу роботу може відбуватися за бажанням особи з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.            При цьому за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом 2 тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. У деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижче оплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України). Також на весь час переведення може надаватися забезпечення за рахунок Фонду соціального страхування (п. 6 ч. 1 ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»);

5) роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій у випадках, передбачених законодавством (ст. 172 КЗпП України). Необхідність у перепідготовці (перекваліфікації) може виникнути, наприклад, при переведенні на іншу, легшу роботу.

       Згідно зі ст. 172 Кодексу законів про працю України, особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. У разі, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов'язаний встановити йому неповний робочий час на основі ст. 172 КЗпП. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.

        Працівники з інвалідністю можуть скористатися правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання 6-місячного строку безперервної роботи на цьому підприємстві. При цьому, за  ст. 6 Закону України «Про відпустки», тривалість щорічної основної відпустки для працівників з інвалідністю становить:

- для осіб з інвалідністю I та II груп — 30 календарних днів;

- для осіб з інвалідністю III групи — 26 календарних днів.

Також для цих категорій осіб відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку. Відповідно до п. 6 та 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати надається:

- особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

- особам з інвалідністю I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно.

        Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення працівника з інвалідністю на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан працівника з інвалідністю перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я осіб з інвалідністю.

 

Головний державний інспектор

Північно-Східного міжрегіонального

управління Державної служби України

з питань праці                                                                              Лідія ТІХОНОВА